Федеральне державне освітній заклад
середньої професійної освіти
Гагарінський аграрно-економічний коледж
Випускна кваліфікаційна робота
Тема:
Комп'ютеризація та облік витрат у ВАТ «Динамік»
Спеціальність 080110 «Економіка та бухгалтерський облік»
Гагарін
2009
Собівартість продукції являє собою вартісну оцінку використовуваних у процесі виробництва продукції, робіт і послуг природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво. Собівартість - це основний чинник формування ціни і прибутку, тому її вивчення дозволяє, з одного боку, дати узагальнюючу оцінку ефективності використання ресурсів, з іншого - визначити резерви збільшення прибутку і зниження собівартості одиниці продукції.
Все вищесказане свідчить про актуальність дипломної роботи:
§ По-перше, дослідження собівартості тісно пов'язане з найважливішими елементами виробничого процесу, самим виробництвом, заради якого створюється підприємство;
§ По-друге, для розвитку будь-якого підприємства джерелом фінансування є прибуток, а одним з основних чинників формування прибутку собівартість продукції;
§ По-третє, собівартість є одним з найважливіших показників оцінки результатів господарської діяльності та ефективності управління.
У даній роботі представлено короткий опис методів і систем обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг, а також комп'ютеризація обліку витрат на виробництво.
Метою даної роботи є комп'ютеризація обліку витрат на виробництво продукції.
Для досягнення поставленої мети розглянемо наступні завдання:
- Поняття собівартості продукції, загальна схема обліку витрат виробництва;
- Розглянемо основні поняття і принципи калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг
- Розкриття методів обліку витрат на виробництво продукції, робіт, послуг.
Категорія собівартості не є однорідною, у зв'язку з чим, зокрема, за обсягом врахованих витрат розрізняють три види собівартості:
§ Цехова собівартість, що включає в себе витрати на виробництво продукції в межах цеху, зокрема прямі матеріальні витрати на виробництво продукції, амортизація цехового устаткування, заробітна плата основних виробничих робітників цеху, соціальні відрахування, витрати по утриманню та експлуатації цехового устаткування, загальноцехові витрати.
§ Виробнича собівартість (собівартість готової продукції), крім цехової собівартості, включає в себе загальнозаводські витрати (адміністративно-управлінські і загальногосподарські витрати) і витрати допоміжного виробництва.
§ Повна собівартість, або собівартість реалізованої (відвантаженої продукції) - показник, що поєднує виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) та витрати щодо її реалізації (комерційні витрати, позавиробничі витрати).
Крім того, розрізняють планову й фактичну собівартість. Планова собівартість визначається на початку планового періоду, виходячи з планових норм витрат та інших планових показників на цей період. Фактична собівартість продукції (робіт, послуг) визначається в кінці звітного періоду на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво. Планова і фактична собівартість визначається за однією методикою і за одними і тими ж калькуляційних статтях, що необхідно для порівняння та аналізу показників собівартості продукції (робіт, послуг).
Для планування, обліку, аналізу виробничі витрати підприємства об'єднуються в однорідні за такими ознаками:
За видами витрат.
Угрупування за видами витрат є в економіці загальноприйнятою і включає в себе дві класифікації: за економічними елементами витрат (або за економічним змістом) і по калькуляційних статтях (або за цільовим призначенням) витрат.
Перша група витрат (за економічними елементами) застосовується при формуванні собівартості по підприємству в цілому і включає в себе п'ять основних груп витрат:
§ Матеріальні витрати,
§ Витрати на оплату праці,
§ Відрахування на соціальні потреби,
§ Амортизацію основних фондів,
§ Інші витрати.
Кожна з цих груп об'єднує однорідні за економічним змістом витрати, які не можуть бути розкладені на основні частини і розраховуються незалежно від того, де вони зроблені, - в основному цеху, в заводоуправлінні або на складі, і яке їх виробниче призначення. Наприклад, до групи витрати на оплату праці включаються всі відповідні витрати (оплата праці виробничим робітникам, обслуговуючому персоналу, апарату управління і т.д.).
Класифікація витрат за економічними елементами дозволяє визначити структуру собівартості. Для цього обчислюють питому вагу кожного виду витрат у відсотках до всієї собівартості. Галузі промисловості істотно розрізняються по структурі собівартості продукції (робіт, послуг). В одних галузях переважають витрати на заробітну плату (трудомісткі галузі), в інших - матеріальні витрати (матеріальні галузі), в третіх - витрати на електроенергію (енергоємні галузі), в четвертих - амортизація (фондомісткі галузі), у п'ятих - витрати на паливо ( паливомістких) і т.д.
Друга група витрат (за калькуляційними статтями) використовується при складанні калькуляцій (розрахунків собівартості одиниці продукції), що дозволяють визначити, у що обходиться підприємству одиниця кожного виду продукції, собівартість окремих видів робіт і послуг. Необхідність такої класифікації викликана тим, що розрахунок собівартості по вишепроізведенним елементами витрат не дозволяє врахувати де, у зв'язку з чим зроблено витрати і їх характер. У теж час визначення витрат по калькуляції як спосіб їх угруповання щодо конкретної одиниці продукції дозволяє визначити кожну складову собівартість продукції (робіт, послуг) на будь-якому рівні.
За статтями витрат витрати групуються в залежності від місця та мети (призначення) їх виникнення і відносяться на кожен вид вироби прямим або непрямим методом. Ця класифікація специфічна для кожної галузі промисловості, і тому склад витрат в кожній галузі різний і визначається відповідними галузевими (або міжгалузевими) інструкціями і методиками. Як правило, статті витрат такі:
1. Сировина і матеріали;
2. Паливо і енергія;
3. Основна і додаткова заробітна плата виробничих робітників;
4. Відрахування на соціальне страхування;
5.расходи на підготовку і освоєння виробництва;
6. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
7. Цехові витрати;
8. Загальнозаводські витрати;
9. Інші виробничі витрати;
10. Позавиробничі (комерційні) витрати і т. д.
У результаті угруповання витрат по калькуляційних статтях утворюється ряд комплексних статей, що стоять з декількох елементів витрат. До таких статей, зокрема, відносяться цехові витрати, загальнозаводські витрати, позавиробничі витрати та ін У зазначені статті входять витрати, пов'язані з різним елементам, наприклад, заробітна плата, амортизація та ін Комплексними витратами виступають витрати з ремонту та обслуговування основних засобів, витрати транспортних цехів підприємства і т. д.
За характером участі в створенні продукції (виконанні робіт, наданні послуг).
При визначенні витрат як по окремих підрозділах, так і по підприємству в цілому виділяють основні витрати, безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг), зокрема витрати сировини, основних матеріалів і комплектуючих, палива і енергії, заробітна плата виробничих робітників і т. д., а також накладні витрати, тобто витрати з управління та обслуговування виробництва, - цехові, загальнозаводські, позавиробничі (комерційні), втрати від браку. Накладні витрати при калькулюванні собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) включаються до собівартості, як правило, методом непрямого розподілу їх пропорційно будь-яким показником (заробітної плати основних виробничих робітників, машино-годинах використання виробничого устаткування і т. д.).
За змінності (збільшення або скорочення) залежно від обсягів виробництва.
Витрати, які змінюються (збільшуються чи скорочуються) пропорційно до зміни обсягу продукції, називають умовно-змінними. Витрати, які залишаються незмінними і величина їх прямо не пов'язана зі зростанням або скороченням вироблення продукції (виконання робіт, надання послуг), називають умовно-постійними. Дана класифікація витрат необхідна для планування виробництва, а також при аналізі фінансово-господарської діяльності підприємства.
За способом віднесення на виробництво.
Дуже часто при калькуляції собівартості продукції неможливо точно визначити в якій мірі ті чи інші витрати, що виникають на підприємстві, можуть бути віднесені на той чи інший вид продукції. У зв'язку з цим всі витрати підприємства поділяються на прямі, які можуть бути безпосередньо віднесені на даний вид продукції (роботи, послуги), і непрямі, які пов'язані з виробництвом багатьох виробів, - як правило, це всі інші витрати підприємства. Непрямі витрати розподіляються між окремими видами виробництва і продукції пропорційно якого-небудь встановленому показником.
Непрямі - це витрати, які відносяться до декількох видів продукції і підлягають непрямому розподілу між ними (мастильні матеріали, заробітна плата управлінського персоналу цехів, опалення та освітлення цеху та інші). Іншими словами, це загальновиробничі, загальногосподарські, позавиробничі витрати. Вони локалізуються за місцем їх здійснення. Загальновиробничі витрати пов'язані з обслуговуванням виробництва і управлінням цеху, а загальногосподарські - з обслуговуванням виробництва і управлінням підприємства в цілому. Ці витрати визначаються кошторисом і обліковуються за дебетом збірно-розподільчих рахунків: 25 «Загальновиробничі витрати» та 26 «Загальногосподарські витрати». Після закінчення місяця ці витрати списуються з кредиту рахунків 25, 26 на дебет рахунку 20 «Основне виробництво» і розподіляються згідно з положеннями облікової політики підприємства.
Рис. 1 Розподіл витрат основного і допоміжного виробництва.
Рис. 2 Розподіл загальновиробничих і загальногосподарських витрат.
Дані витрати можуть розподілятися наступним чином:
1. Загальновиробничі витрати розподіляються між різними видами продукції пропорційно сумі заробітної плати виробничих робітників плюс витрати по утриманню та експлуатації машин і устаткування. Витрати з утримання та експлуатації машин і устаткування розподіляють на різні види виробів, виходячи з їх величини на годину роботи устаткування і тривалості його роботи при виготовленні одиниці даного виду продукції. Для цього обчислюють кошторисні (нормативні) ставки витрат з утримання та експлуатації обладнання по кожному об'єкту експлуатації.
2. Найбільш поширеною базою розподілу загальногосподарських витрат є прямі витрати (матеріали і заробітна плата).
Розглядаючи склад загальногосподарських витрат, можна помітити, що їх обсяг не пов'язаний з обсягом виробництва, завдяки чому в практиці міжнародних стандартів з бухгалтерського обліку їх називають «некалькуліруемие». І на відміну від усіх прямих і загальногосподарських витрат їх відносять, минаючи виробничі рахунки, відразу в зменшення доходів (прибутку) від реалізації.
За однорідності складу витрати поділяються на прості (одноелементні) і комплексні. До простих витрат відносять витрати, які складаються з певних витрат, які не можна розкласти на даному підприємстві на різнорідні елементи, як наприклад, витрати на оплату праці. Комплексними називаються витрати, які складаються з різнорідних елементів витрат, як наприклад, загальновиробничі і загальногосподарські витрати, до складу яких входить заробітна плата відповідного персоналу, амортизація будівель та інші одноелементні витрати.
По відношенню до обсягу виробництва витрати поділяються на умовно-змінні і умовно-постійні. Умовно-змінні витрати змінюються разом зі змінами обсягу виробництва продукції. Умовно-постійними вважають витрати, які не залежать від змін обсягу виробництва в певних межах, наприклад, значна частина загальновиробничих і загальногосподарських витрат. Розподіл витрат на змінні і постійні має важливе значення і широко застосовується в зарубіжній обліковій практиці. Облікова практика в Україні поки що використовує його недостатньо.
За сфер здійснення витрат розрізняють виробничі і позавиробничі витрати. Комерційні витрати пов'язані не з виробництвом, а з реалізацією продукції. Цю класифікацію використовують також для контролю над витратами.
По відношенню до звітних періодів розрізняють витрати поточного періоду (місяця) і витрати майбутніх періодів, що оплачуються в поточному періоді, а відносяться до майбутніх періодів, наприклад, витрати по підписці на періодичну пресу виробляються на півроку вперед, оплачуються в жовтні, а відносяться до січня -червня наступного року. Витрати майбутніх періодів враховуються окремо і включаються до собівартості продукції по частинах протягом того періоду, до якого вони відносяться.
За раціональності використання витрати можуть бути виробничими і позавиробничі. Виробничі витрати дають корисний результат, невиробничі не дають корисного результату, як наприклад, витрати по остаточному шлюбу, оплату простоїв, штрафів та інших аналогічних витрат.
середньої професійної освіти
Гагарінський аграрно-економічний коледж
Випускна кваліфікаційна робота
Тема:
Комп'ютеризація та облік витрат у ВАТ «Динамік»
Спеціальність 080110 «Економіка та бухгалтерський облік»
Гагарін
2009
Введення
Одним з головних принципів ринкової економіки є рентабельність роботи підприємства. Ефективність роботи підприємства, використання всіх факторів виробництва характеризується, перш за все, тим, наскільки його діяльність здатна забезпечувати отримання прибутку. Прибуток є джерелом фінансування подальшого розвитку підприємства і багато в чому визначає можливості розвитку економіки держави і регіонів, так як встановлену її частина підприємства відраховують до бюджету на державні та муніципальні потреби. Рівень або обсяг прибутку підприємства залежить від рівня собівартості продукції, робіт чи послуг, чим нижче собівартість, тим більший прибуток. У зв'язку з цим прибуток і собівартість продукції є найважливішими показниками виробничо-господарської діяльності підприємства. Кожне підприємство прагне бути рентабельним, що вимагає систематичного контролю витрат виробництва.Собівартість продукції являє собою вартісну оцінку використовуваних у процесі виробництва продукції, робіт і послуг природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво. Собівартість - це основний чинник формування ціни і прибутку, тому її вивчення дозволяє, з одного боку, дати узагальнюючу оцінку ефективності використання ресурсів, з іншого - визначити резерви збільшення прибутку і зниження собівартості одиниці продукції.
Все вищесказане свідчить про актуальність дипломної роботи:
§ По-перше, дослідження собівартості тісно пов'язане з найважливішими елементами виробничого процесу, самим виробництвом, заради якого створюється підприємство;
§ По-друге, для розвитку будь-якого підприємства джерелом фінансування є прибуток, а одним з основних чинників формування прибутку собівартість продукції;
§ По-третє, собівартість є одним з найважливіших показників оцінки результатів господарської діяльності та ефективності управління.
У даній роботі представлено короткий опис методів і систем обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг, а також комп'ютеризація обліку витрат на виробництво.
Метою даної роботи є комп'ютеризація обліку витрат на виробництво продукції.
Для досягнення поставленої мети розглянемо наступні завдання:
- Поняття собівартості продукції, загальна схема обліку витрат виробництва;
- Розглянемо основні поняття і принципи калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг
- Розкриття методів обліку витрат на виробництво продукції, робіт, послуг.
1. Собівартість продукції
1.1 Сутність собівартості
Собівартість продукції являє собою вартісну оцінку використовуваних у процесі виробництва продукції, робіт, послуг природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво. Собівартість продукції є найважливішим показником виробничо-господарської діяльності підприємств. При здійсненні господарсько-виробничої діяльності на будь-якому підприємстві природним чином споживаються, сировина, матеріали, паливо, енергія, працівникам виплачується заробітна плата, відраховуються платежі на їхнє соціальне і пенсійне страхування, нараховується амортизація, а також здійснюється ще ряд необхідних різних витрат. За допомогою процесу звернення ці витрати постійно відшкодовуються з виручки підприємства від реалізації продукції, що забезпечує безперервність виробничого процесу. Щоб підрахувати суму всіх витрат підприємства, їх потрібно привести до єдиного знаменника, тобто представити в грошовому вираженні. Для цього потрібно такий показник як собівартість.Категорія собівартості не є однорідною, у зв'язку з чим, зокрема, за обсягом врахованих витрат розрізняють три види собівартості:
§ Цехова собівартість, що включає в себе витрати на виробництво продукції в межах цеху, зокрема прямі матеріальні витрати на виробництво продукції, амортизація цехового устаткування, заробітна плата основних виробничих робітників цеху, соціальні відрахування, витрати по утриманню та експлуатації цехового устаткування, загальноцехові витрати.
§ Виробнича собівартість (собівартість готової продукції), крім цехової собівартості, включає в себе загальнозаводські витрати (адміністративно-управлінські і загальногосподарські витрати) і витрати допоміжного виробництва.
§ Повна собівартість, або собівартість реалізованої (відвантаженої продукції) - показник, що поєднує виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) та витрати щодо її реалізації (комерційні витрати, позавиробничі витрати).
Крім того, розрізняють планову й фактичну собівартість. Планова собівартість визначається на початку планового періоду, виходячи з планових норм витрат та інших планових показників на цей період. Фактична собівартість продукції (робіт, послуг) визначається в кінці звітного періоду на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво. Планова і фактична собівартість визначається за однією методикою і за одними і тими ж калькуляційних статтях, що необхідно для порівняння та аналізу показників собівартості продукції (робіт, послуг).
1.2 Економічна класифікація витрат на виробництво
Для організації достовірного обліку витрат на виробництво необхідно знати особливості виробництва та всіх його витрат, взаємозв'язок витрат різних виробництв і порядок включення витрат у собівартість продукції підприємства. З цією метою складу витрат на виробництво промислової продукції строго регламентується Урядом Російської Федерації, а в облікових цілях всі витрати, що включаються до собівартості продукції класифікуються за кількома ознаками.Для планування, обліку, аналізу виробничі витрати підприємства об'єднуються в однорідні за такими ознаками:
За видами витрат.
Угрупування за видами витрат є в економіці загальноприйнятою і включає в себе дві класифікації: за економічними елементами витрат (або за економічним змістом) і по калькуляційних статтях (або за цільовим призначенням) витрат.
Перша група витрат (за економічними елементами) застосовується при формуванні собівартості по підприємству в цілому і включає в себе п'ять основних груп витрат:
§ Матеріальні витрати,
§ Витрати на оплату праці,
§ Відрахування на соціальні потреби,
§ Амортизацію основних фондів,
§ Інші витрати.
Кожна з цих груп об'єднує однорідні за економічним змістом витрати, які не можуть бути розкладені на основні частини і розраховуються незалежно від того, де вони зроблені, - в основному цеху, в заводоуправлінні або на складі, і яке їх виробниче призначення. Наприклад, до групи витрати на оплату праці включаються всі відповідні витрати (оплата праці виробничим робітникам, обслуговуючому персоналу, апарату управління і т.д.).
Класифікація витрат за економічними елементами дозволяє визначити структуру собівартості. Для цього обчислюють питому вагу кожного виду витрат у відсотках до всієї собівартості. Галузі промисловості істотно розрізняються по структурі собівартості продукції (робіт, послуг). В одних галузях переважають витрати на заробітну плату (трудомісткі галузі), в інших - матеріальні витрати (матеріальні галузі), в третіх - витрати на електроенергію (енергоємні галузі), в четвертих - амортизація (фондомісткі галузі), у п'ятих - витрати на паливо ( паливомістких) і т.д.
Друга група витрат (за калькуляційними статтями) використовується при складанні калькуляцій (розрахунків собівартості одиниці продукції), що дозволяють визначити, у що обходиться підприємству одиниця кожного виду продукції, собівартість окремих видів робіт і послуг. Необхідність такої класифікації викликана тим, що розрахунок собівартості по вишепроізведенним елементами витрат не дозволяє врахувати де, у зв'язку з чим зроблено витрати і їх характер. У теж час визначення витрат по калькуляції як спосіб їх угруповання щодо конкретної одиниці продукції дозволяє визначити кожну складову собівартість продукції (робіт, послуг) на будь-якому рівні.
За статтями витрат витрати групуються в залежності від місця та мети (призначення) їх виникнення і відносяться на кожен вид вироби прямим або непрямим методом. Ця класифікація специфічна для кожної галузі промисловості, і тому склад витрат в кожній галузі різний і визначається відповідними галузевими (або міжгалузевими) інструкціями і методиками. Як правило, статті витрат такі:
1. Сировина і матеріали;
2. Паливо і енергія;
3. Основна і додаткова заробітна плата виробничих робітників;
4. Відрахування на соціальне страхування;
5.расходи на підготовку і освоєння виробництва;
6. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
7. Цехові витрати;
8. Загальнозаводські витрати;
9. Інші виробничі витрати;
10. Позавиробничі (комерційні) витрати і т. д.
У результаті угруповання витрат по калькуляційних статтях утворюється ряд комплексних статей, що стоять з декількох елементів витрат. До таких статей, зокрема, відносяться цехові витрати, загальнозаводські витрати, позавиробничі витрати та ін У зазначені статті входять витрати, пов'язані з різним елементам, наприклад, заробітна плата, амортизація та ін Комплексними витратами виступають витрати з ремонту та обслуговування основних засобів, витрати транспортних цехів підприємства і т. д.
За характером участі в створенні продукції (виконанні робіт, наданні послуг).
При визначенні витрат як по окремих підрозділах, так і по підприємству в цілому виділяють основні витрати, безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг), зокрема витрати сировини, основних матеріалів і комплектуючих, палива і енергії, заробітна плата виробничих робітників і т. д., а також накладні витрати, тобто витрати з управління та обслуговування виробництва, - цехові, загальнозаводські, позавиробничі (комерційні), втрати від браку. Накладні витрати при калькулюванні собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) включаються до собівартості, як правило, методом непрямого розподілу їх пропорційно будь-яким показником (заробітної плати основних виробничих робітників, машино-годинах використання виробничого устаткування і т. д.).
За змінності (збільшення або скорочення) залежно від обсягів виробництва.
Витрати, які змінюються (збільшуються чи скорочуються) пропорційно до зміни обсягу продукції, називають умовно-змінними. Витрати, які залишаються незмінними і величина їх прямо не пов'язана зі зростанням або скороченням вироблення продукції (виконання робіт, надання послуг), називають умовно-постійними. Дана класифікація витрат необхідна для планування виробництва, а також при аналізі фінансово-господарської діяльності підприємства.
За способом віднесення на виробництво.
Дуже часто при калькуляції собівартості продукції неможливо точно визначити в якій мірі ті чи інші витрати, що виникають на підприємстві, можуть бути віднесені на той чи інший вид продукції. У зв'язку з цим всі витрати підприємства поділяються на прямі, які можуть бути безпосередньо віднесені на даний вид продукції (роботи, послуги), і непрямі, які пов'язані з виробництвом багатьох виробів, - як правило, це всі інші витрати підприємства. Непрямі витрати розподіляються між окремими видами виробництва і продукції пропорційно якого-небудь встановленому показником.
Непрямі - це витрати, які відносяться до декількох видів продукції і підлягають непрямому розподілу між ними (мастильні матеріали, заробітна плата управлінського персоналу цехів, опалення та освітлення цеху та інші). Іншими словами, це загальновиробничі, загальногосподарські, позавиробничі витрати. Вони локалізуються за місцем їх здійснення. Загальновиробничі витрати пов'язані з обслуговуванням виробництва і управлінням цеху, а загальногосподарські - з обслуговуванням виробництва і управлінням підприємства в цілому. Ці витрати визначаються кошторисом і обліковуються за дебетом збірно-розподільчих рахунків: 25 «Загальновиробничі витрати» та 26 «Загальногосподарські витрати». Після закінчення місяця ці витрати списуються з кредиту рахунків 25, 26 на дебет рахунку 20 «Основне виробництво» і розподіляються згідно з положеннями облікової політики підприємства.
Рис. 1 Розподіл витрат основного і допоміжного виробництва.
Рис. 2 Розподіл загальновиробничих і загальногосподарських витрат.
Дані витрати можуть розподілятися наступним чином:
1. Загальновиробничі витрати розподіляються між різними видами продукції пропорційно сумі заробітної плати виробничих робітників плюс витрати по утриманню та експлуатації машин і устаткування. Витрати з утримання та експлуатації машин і устаткування розподіляють на різні види виробів, виходячи з їх величини на годину роботи устаткування і тривалості його роботи при виготовленні одиниці даного виду продукції. Для цього обчислюють кошторисні (нормативні) ставки витрат з утримання та експлуатації обладнання по кожному об'єкту експлуатації.
2. Найбільш поширеною базою розподілу загальногосподарських витрат є прямі витрати (матеріали і заробітна плата).
Розглядаючи склад загальногосподарських витрат, можна помітити, що їх обсяг не пов'язаний з обсягом виробництва, завдяки чому в практиці міжнародних стандартів з бухгалтерського обліку їх називають «некалькуліруемие». І на відміну від усіх прямих і загальногосподарських витрат їх відносять, минаючи виробничі рахунки, відразу в зменшення доходів (прибутку) від реалізації.
За однорідності складу витрати поділяються на прості (одноелементні) і комплексні. До простих витрат відносять витрати, які складаються з певних витрат, які не можна розкласти на даному підприємстві на різнорідні елементи, як наприклад, витрати на оплату праці. Комплексними називаються витрати, які складаються з різнорідних елементів витрат, як наприклад, загальновиробничі і загальногосподарські витрати, до складу яких входить заробітна плата відповідного персоналу, амортизація будівель та інші одноелементні витрати.
По відношенню до обсягу виробництва витрати поділяються на умовно-змінні і умовно-постійні. Умовно-змінні витрати змінюються разом зі змінами обсягу виробництва продукції. Умовно-постійними вважають витрати, які не залежать від змін обсягу виробництва в певних межах, наприклад, значна частина загальновиробничих і загальногосподарських витрат. Розподіл витрат на змінні і постійні має важливе значення і широко застосовується в зарубіжній обліковій практиці. Облікова практика в Україні поки що використовує його недостатньо.
За сфер здійснення витрат розрізняють виробничі і позавиробничі витрати. Комерційні витрати пов'язані не з виробництвом, а з реалізацією продукції. Цю класифікацію використовують також для контролю над витратами.
По відношенню до звітних періодів розрізняють витрати поточного періоду (місяця) і витрати майбутніх періодів, що оплачуються в поточному періоді, а відносяться до майбутніх періодів, наприклад, витрати по підписці на періодичну пресу виробляються на півроку вперед, оплачуються в жовтні, а відносяться до січня -червня наступного року. Витрати майбутніх періодів враховуються окремо і включаються до собівартості продукції по частинах протягом того періоду, до якого вони відносяться.
За раціональності використання витрати можуть бути виробничими і позавиробничі. Виробничі витрати дають корисний результат, невиробничі не дають корисного результату, як наприклад, витрати по остаточному шлюбу, оплату простоїв, штрафів та інших аналогічних витрат.
За способом визначення (планування) розрізняють витрати, плановані за нормами на одиницю продукції в розрахунку на перспективу (на рік) і не плановані (не похідні), що виникають з причин зміни факторів і умов виробництва.
По місцях здійснення витрат виділяються витрати виробничих бригад, загальновиробничі витрати цехів і загальногосподарські витрати підприємства, а також витрати за центрами відповідальності. Цей принцип розмежування витрат застосовується на практиці лише частково. Недостатньо використовується угруповання і контроль витрат за центрами відповідальності за витратами.
За видами продукції (робіт, послуг) витрати групують для обчислення їх собівартості. У процесі калькулювання собівартості одиниці продукції враховують всі витрати, пов'язані з виконанням одного замовлення або виробництвом одиниці продукції будь-якого виду. Об'єкти калькуляції - це окремі вироби, групи виробів, напівфабрикати, робота і послуги, собівартість яких визначається. Визначення собівартості є основою для встановлення цін, є базою для обчислення податків на збут, а також для поточної оцінки результатів діяльності підприємства.
Завдання калькулювання - визначити витрати, які припадають на одиницю продукції (послуг), призначених для реалізації, а також на одиницю продукції (послуг) для внутрішнього споживання.
Конкретні функції в процесі калькулювання витрат:
§ визначення виробничої або заводської собівартості для оцінки запасів готової продукції або напівфабрикатів;
§ визначення величини собівартості для встановлення та контролю цін;
§ надання даних про собівартість продукції для оцінки результату діяльності підприємства і забезпечення процесу прийняття рішень керівництвом.
Кінцевим результатом калькулювання є складання калькуляцій. Всі види калькуляції відображають витрати на виробництво і реалізацію одиниці конкретного виду продукції в розрізі калькуляційних статей.
Калькулювання дозволяє вивчити собівартість отриманих в процесі виробництва конкретних продуктів.
Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна підрозділити на три:
· Планова собівартість розробляється на основі прогресивних норм і економічних нормативів за звітний період. і являє собою прийняття підприємством рішень про граничну величину витрат на виробництво відповідних видів продукції, виконання робіт або надання послуг.
· Фактична (звітна) собівартість визначається на основі даних бухгалтерського обліку після закінчення звітного періоду і являє достовірну інформацію про фактичні витрати на виробництво продукції, робіт, послуг. Вона служить основою для економічного аналізу, прогнозування, планування і прийняття рішень на короткострокову та довгострокову перспективу з виготовлення, удосконалення або заміни даного виду продукції.
· Нормативна собівартість являє собою один з видів попередньої собівартості і визначає величину витрат на виріб за статтями та чинним, поточним нормам, нормативам і кошторисам.
Калькулювання собівартості продукції є об'єктивно необхідним процесом при управлінні виробництвом тому у них інформація дозволяє не тільки вирішувати традиційні завдання, але і прогнозувати економічні наслідки таких ситуацій як:
1. доцільність подальшого випуску продукції;
2. встановлення оптимальної ціни на продукцію;
3. оптимізація асортименту продукції, що випускається;
4. доцільність оновлення діючої технології і верстатного парку;
5. оцінка якості роботи управлінського персоналу.
Таким чином, виробничий облік і калькулювання є основними елементами системи управління не тільки собівартістю продукції, але і виробництвом в цілому.
Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми власності, організується у відповідності з певними принципами. принципи організації обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. До даних принципів належать:
1. Науково обгрунтована класифікація витрат на виробництво.
Існують загальні правила формування, класифікації, оцінки та визнання витрат по звичайних видах діяльності.
2. Встановлення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць.
Об'єкти обліку витрат - це місця виникнення цих витрат: організація в цілому, виробництво, технологічні процеси, цехи, дільниці, агрегати, стадії, переділи тощо На вибір об'єктів обліку витрат істотно впливають особливості технологічних процесів, технічні параметри продукції, що виготовляється, тип виробництва, організаційна структура організації та його виробничих підрозділів.
3. Вибір методу розподілу непрямих витрат надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він проводиться підприємством самостійно, записується в обліковій політиці та є незмінним протягом усього фінансового року.
4. Розмежування витрат за періодами. При цьому необхідно керуватися принципом обчислення. Його суть полягає в тому, що операції відображаються в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення і не ув'язуються з грошовими потоками. Доходи і витрати, отримані (понесені) у звітному періоді, вважаються витратами і доходами цього періоду незалежно від фактичного часу надходження (або виплати) грошових коштів. Доходи і витрати, не пов'язані до звітного періоду, не визнаються доходами (витратами) звітного періоду, навіть якщо гроші по них надійшли або перераховані в даному періоді.
5. Роздільний облік за поточними витратами на виробництво продукції і капітальних вкладень.
6. Вибір методу обліку витрат і калькулювання. Під методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції розуміють сукупність прийомів документування та відображення виробничих витрат, що забезпечують визначення фактичної собівартості продукції, а також віднесення витрат на одиницю продукції. Іншими словами, це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво по калькуляційних об'єктів і прийомів обчислення калькуляційних одиниць ..
1. Об'єкти калькулювання;
2. Об'єкти обліку витрат;
3. Порядок розподілу витрат по об'єктах калькулювання;
4. Порядок організації аналітичного обліку витрат на виробництво;
5. Зміст калькуляцій.
Сукупність вирішення цих принципів і визначає метод обліку цих виробничих витрат і виробництвах певного типу. Кожен елемент є складовою частиною методу калькулювання і вирішує своє завдання.
На основі перерахованих вище принципів обліку витрат і калькулювання на підприємствах Російської Федерації застосовується попроцессний, попередільний, позамовний та нормативний методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Кожен з них відповідає певному типу виробництва і має свої переваги і недоліки.
Попроцессний метод обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції і виробничих, які виробляють (видобувають) один або невелика кількість однорідних видів продукції в одному технологічному процесі і не мають або мають стабільний розмір незавершеного виробництва. Цей метод застосовується в основному у видобувній і енергетичних галузях. Підприємства цих галузей є однопроцесснимі (однопредельнимі). При видобутку одного виду продукції (наприклад, кам'яного вугілля) або вироблення одного виду енергії (наприклад, електричної) всі витрати на виробництво в цих підприємствах можна враховувати в цілому. Об'єкти обліку і калькулювання у них збігаються. Всі витрати можна включати в собівартість продукції прямим шляхом на підставі первинних документів. З метою контролю над дотриманням встановлених кошторисів загальновиробничі і загальногосподарські витрати на цих підприємствах можна обліковувати на рахунках 25 і 26.
Рис. План рахунків.
Однак вони не вимагають непрямого розподілу за видами продукції. Для визначення собівартості одиниці продукції витрати на виробництво по кожній статті калькуляції діляться на кількість виробленої продукції. У виробництвах видобувних чи виробляють два (декілька) видів продукції, наприклад електричну та теплову енергію; нафту і попутний газ, прямі витрати відразу відносять на той вид продукції, для якого вони витрачені, а непрямі витрати розподіляють між видами продукції пропорційно встановленому базі або коефіцієнтним способом .
На підприємствах, що застосовують попроцессний метод обліку і калькулювання, калькуляція зазвичай складається за статтями витрат. Однак вона легко може бути створено і за економічними елементами. Простий метод повністю відповідає особливостям підприємств добувної та енергетичної галузей, нескладний для застосування та забезпечує достовірні дані для калькулювання. При розподілі витрат між видами продукції непрямим способом достовірність калькулювати даних дещо знижується. Однак застосування непрямих способів розподіл видатків у цих випадках є неминучим. Тому завдання полягає лише в тому, щоб застосовувати найбільш обгрунтовані методи розподілу витрат за видами продукції.
Попередільний метод обліку витрат і калькулювання собівартості застосовується в масових виробництвах обробної промисловості, де технологічний процес складається з декількох послідовних переділів (стадій), переробних вихідних матеріалів від початку його обробки до одержання з нього готового виробу (підприємства металургійної, хімічної, текстильної, паперової, скляної та інших галузей). У цих виробництвах напівфабрикати, виготовлені в одному переділі, послідовно передаються за встановленим технологічним процесом на наступний переділ до перетворення їх у готовий виріб. Наприклад, Металургійні підприємства мають три межі: виплавка чавуну, виплавка сталі і прокатне виробництво; цегельне виробництво - переділи видобутку глини, формування і сушіння цегли-сирцю, випалювання цегли. У кожному випадку напівфабрикати першої переробки передаються на другий, з другого - на третій, який випускає готову продукцію. У деяких виробництвах товарною продукцією можуть бути і напівфабрикати попередніх переділів, наприклад, продаж прядильного виробництва на текстильних підприємствах, що мають прядильне, ткацьке та фарбувальна виробництва і виробляють тканини.
При Попередільний методі витрати враховуються по кожному переділу окремо. Усередині переділу облік витрат ведеться по окремих агрегатів (наприклад, по кожній доменної печі) і за видами вироблюваної продукції. При цьому основні витрати (сировина і матеріали, технологічне паливо, енергія, основна заробітна плата виробничих робітників та ін) розподіляються по переділах, агрегатним і видам продукції, у прямому порядку на підставі первинних документів. Загальновиробничі витрати обліковуються окремо по кожному переділу і розподіляються за видами продукції в кінці місяця непрямим шляхом пропорційно виробничій базі, загальногосподарські витрати також враховуються окремо і списуються у витрати останнього переділу або на кожний переділ і розподіляються за видами продукції непрямим шляхом.
Застосування Попередільний обліку в кожній галузі може мати свої особливості, які встановлюються в галузевих рекомендаціях з обліку витрат на виробництво і калькулювання. Він найбільш повно відповідає особливостям підприємств, у яких технологічний процес поділяється на взаємопов'язані частини (переділи). Разом з тим і техніка організації обліку витрат по переділах не представляє великої складності. Найбільш ефективним є застосування попередільного методу з напівфабрикатний варіантом калькулювання, що дозволяє обчислювати собівартість виробленої продукції по кожному переділу.
Позамовний метод застосовується головним чином в галузях, виробництво яких обробляє одночасно і паралельно безліч різних заготовок, деталей і вузлів, а готова продукція створюється шляхом механічного збирання окремих частин виробу. Застосовується цей метод переважно в машинобудівній і металообробній промисловості, в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах, ремонтних цехах. Об'єктом обліку виробничих витрат і калькулювання в цьому випадку є замовлення, тобто одиничний виріб, серія виробів або певні роботи. Замовлення формує планово-виробничий відділ підприємства. Він розсилає спеціальні повідомлення про відкриття замовлення всіх підрозділах підприємства, що беруть участь у виконанні замовлення, і бухгалтерії. Кожному замовленню їм присвоюється певний номер (шифр). Замовлення шифруються зазвичай по серійної системі, тобто на кожну групу однорідних замовлень виділяється певна серія номерів. При цьому, всі замовлення поділяються на зовнішні (що їх для інших підприємств) і внутрішні (що їх для цехів і служб свого підприємства). Внутрішні замовлення можуть бути постійними, їм може присвоюватися постійний шифр на рік.
Бухгалтерія відкриває на кожне замовлення окремий обліковий реєстр (кілька сторінок у книзі, картка). Витрати по кожному замовленню враховуються окремо. Прямі витрати відносяться на замовлення на підставі первинних документів. Для цього в первинних документах вказується шифр замовлення. Непрямі (загальновиробничі, загальногосподарські) витрати протягом місяця обліковуються за дебетом рахунків 25, 26, а по закінченні місяця розподіляються пропорційно сумі основної заробітної плати виробничих робітників (без преміальних виплат), віднесеної на відповідні замовлення. Собівартість кожного замовлення визначається шляхом підсумовування всіх витрат, врахованих по кожному замовленню. Якщо у виконанні замовлення брали участь декілька цехів, підсумовуються витрати всіх цехів за відповідним замовленням. Якщо в замовлення входить кілька одиниць виробів, собівартість одного виробу визначається діленням всіх витрат за замовленням на кількість вхідних в нього виробів.
Після виконання всього замовлення, приймання його відділом технічного контролю або замовником, планово-виробничий відділ виписує повідомлення про закриття замовлення. Після цього всі витрати по даному замовленню припиняються.
Як видно зі сказаного, техніка застосування позамовного методу досить проста, але дозволяє отримати цілком реальні дані про собівартість кожного замовлення. При замовному методі немає необхідності розподіляти між закінченою продукцією і незавершеним виробництвом, так як всі витрати по закінченому замовлення відносяться на готову продукцію, а за незакінченим замовлення відносяться в незавершеному виробництві, що значно спрощує техніку калькулювання. Недоліком показаного методу є те, що фактична собівартість готового виробу при ньому може бути виявлена тільки після закінчення всього замовлення.
Іншим недоліком цього методу є те, що при визначенні собівартості замовлення тільки після закінчення витрати одного звітного періоду переходять на інший звітний період. При великій тривалості періоду виготовлення замовлення (наприклад, в суднобудуванні) в собівартість замовлення можуть включатися витрати навіть різних років. Це ускладнює контроль над витратами, тому що втрачається порівнянність витрат. Для часткового усунення цього недоліку замовлення ділять на кілька частин з виділенням витрат по кожній частині.
Нормативний метод обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості придатний для застосування в будь-якому виробництві. Найбільше застосування він отримав на підприємствах масового і великосерійного виробництва з великою номенклатурою виробів. Застосування нормативного методу в повному вигляді включає:
1. Складання нормативних калькуляцій по кожному виробу до початку виробництва продукції;
2. Облік фактичних витрат з підрозділом на витрати у межах норм і відхилення від норм;
3. Облік змін діючих норм витрат на кожний виріб;
4. Визначення фактичної собівартості випущеної продукції як алгебраїчної суми витрат за нормами плюс, мінус відхилень від норм плюс, мінус змін норм витрат по кожній статті калькуляції.
Нормативні калькуляції визначають витрати на виробництво виробу за технологічними нормами на певну дату. Для складання нормативних калькуляцій можна використати два способи:
1. Складання нормативних калькуляцій на окремі деталі і вузли, складальні з'єднання і потім на виріб у цілому;
2. Складання нормативних калькуляцій відразу на виріб у цілому, без розробки калькуляцій на деталі і вузли.
При першому способі, коли визначаються спочатку калькуляції на деталі, вузли, складальні з'єднання в нормативну вартість їх включення лише прямі витрати. Витрата матеріалів визначається на кожну деталь за технологічними нормами, із зазначенням кожного виду споживаного матеріалу, їх кількості та вартості. Заробітна плата виробничих робітників розраховується послідовно по кожній виробничій операції, передбаченої технологією обробки відповідної деталі, вузла, виробу. На підставі нормативних калькуляцій на вузли і деталі складається нормативна калькуляція на виріб. У неї, крім прямих, включаються і непрямі витрати.
При другому способі розробки нормативних калькуляцій, коли їх складають на виріб у цілому, розрахунки кілька укрупнюються, що знижує трудомісткість нормативних калькуляцій, але в той же час значно знижує і контрольні можливості обліку на основі укрупнених показників. Розробка нормативних калькуляцій на кожний виріб є основою нормативного методу і найбільш трудомісткою частиною його застосування. Виконати цю роботу силами тільки бухгалтерії неможливо. Для цього залучаються працівники інженерних і технологічних служб, що визначають технологічні маршрути обробки виробів і пов'язані з ними витрати. Нормативні калькуляції використовуються для визначення витрат за нормами, фактичної собівартості товарної продукції підприємства, оцінка шлюбу і залишків незавершеного виробництва.
Облік витрат на виробництво при нормативному методі ведеться наступним чином. На підставі нормативних калькуляцій до початку виробництва продукції виписуються видаткові документи на відпуск матеріалів у виробництво, на оплату праці за технологічній обробці заготовок, деталей, вузлів, виробів на кількість продукції, яка призначена для випуску в майбутньому місяці. Після здійснення цих витрат бухгалтерія враховує їх як витрати в межах норм. Всі відхилення у витратах від нормативних витрат оформляються спеціальними сигнальними документами. Сигнальні документи мають певний відмітний знак (кольорову лінію, певну форму). Такі документи виписуються на всі прямі додаткові витрати (матеріали, оплата праці). Для здійснення витрат по них попередньо необхідно отримати дозвіл бюро нормативного обліку або уповноваженої на це особи. При отриманні дозволу на додаткову витрату з'ясовуються причини його виникнення, і оцінюється доцільність здійснення таких витрат.
Бухгалтерія враховує всі витрати по сигнальних документам як відхилення від норм. Відхилення групуються в поточному обліку по цехах, калькуляційних об'єктів, статтями витрат, причин, винуватців, ініціаторам. Застосовується два варіанти відхилень від норм:
1. За сигнальним документів, у яких вказуються відхилення (перевитрата, заміна, економія), їх причини і винуватці;
2. По закінченню місяця на основі спеціальних розрахунків, як наприклад, відхилення по накладних витрат.
Для цього визначають суму накладних витрат, належну за нормативними калькуляціями на фактичний обсяг виробництва продукції. Вона розраховується шляхом множення нормативної суми витрат, прийнятих за базу розподілу накладних витрат (наприклад, заробітної плати виробничих робітників на фактичний обсяг виробництва) на процентне відхилення накладних витрат до суми заробітної плати виробничих витрат по нормативної калькуляції. Потім фактичну суму накладних витрат зіставляють з нормативною і виявляють відхилення за цією статтею видатків.
До відхилень від норм відносяться також неплановані втрати від браку. Вони розглядаються як перевитрата.
Всі відхилення від норм відносяться, як правило, на собівартість випущеної готової продукції. У собівартість незавершеного виробництва вони включаються лише в окремих галузях.
Величина витрат на виробництво в порівнянні з нормами залежить не тільки від підвищення або зниження фактичних витрат. Відхилення від норм визначаються також зміною величини самих норм. Величина технологічних норм витрат на одиницю продукції з розвитком науково-технічного прогресу і організація виробництва змінюється при нормативному методі зміни норм витрат у порівнянні з нормами, прийнятими у нормативній калькуляції, також враховуються окремо. Зміни норм оформляються спеціальними повідомленнями про зміну норм. У повідомленні вказуються:
§ найменування вироби, деталі, вузла, по якому відбулися зміни;
§ номер операції, розряд роботи, час і розцінка до зміни і після зміни;
§ номенклатурний номер матеріалу, одиниця виміру, ціна, кількість і сума витрати до і після зміни норми;
§ з якої дати вводиться зміна, хто виписав повідомлення, і хто його затвердив.
При зміні окремих норм протягом місяця різниця між старими і новими нормами розраховується і враховується окремо. При зміні норм витрат проводиться переоцінка незавершеного виробництва за новими нормами і на початок місяця. Переоцінка проводиться по кожній статті калькуляції. Сума зміни у витратах від переоцінки незавершеного виробництва в галузях з нетривалим циклом виробництва відноситься повністю на випуск продукції звітного місяця, а в галузях з тривалим циклом виробництва сума змін розподіляється між випущеною продукцією та незавершеним виробництвом на кінець місяця.
Основною перевагою нормативного методу є те, що він дозволяє виявити відхилення від норм у витратах на виробництво в оперативному порядку, до скоєння витрат і встановлювати їх причини. Створюються умови для систематичного контролю в процесі здійснення витрат. Забезпечується:
§ органічне поєднання обліку і контролю, контроль над відхиленнями у витратах включається в систему бухгалтерських записів і калькуляційних розрахунків;
§ аналітичність облікової інформації, виявляються причини відхилень у витратах, визначається їхня економічна значимість;
§ виявлення виникаючих відхилень у витратах за місцем їх виникнення, що створює умови для підвищення управлінської спрямованості обліку;
§ оперативність обліку, так як відхилення виявляються в тому ж калькуляційної періоді, до якого вони відносяться;
§ раціоналізація облікової і калькуляційної роботи, тому що при цьому методі немає необхідності деталізувати облік витрат по кожному виду продукції, їх можна враховувати по укрупнених групах виробів, а фактичну собівартість конкретної продукції визначати на основі нормативних витрат та індексів відхилень;
§ можливість застосування нормативного методу в поєднанні з будь-яким іншим методом обліку і калькулювання собівартості. Його можна застосовувати в комплексі всіх елементів (як систему нормативного управління витратами), так і частково, тобто використовувати окремі його елементи, наприклад, виявлення відхилень, тільки за матеріалами і заробітної плати.
Всі ці достоїнства показують, що нормативний метод є методом управління витратами виробництва, тобто його значення ширше, ніж тільки як способу і калькулювання витрат.
Але нарівні з достоїнствами нормативний метод обліку витрат, має ряд недоліків. Його застосування пов'язане з великою підготовчою роботою в області бухгалтерського обліку, нормування, вдосконалення організації виробництва і так далі. Все це вимагає додаткового часу. Навіть при використанні обчислювальної техніки, повний цикл нормативного обліку не завжди виконується.
По місцях здійснення витрат виділяються витрати виробничих бригад, загальновиробничі витрати цехів і загальногосподарські витрати підприємства, а також витрати за центрами відповідальності. Цей принцип розмежування витрат застосовується на практиці лише частково. Недостатньо використовується угруповання і контроль витрат за центрами відповідальності за витратами.
2. Принципи калькулювання продукції
У процесі калькулювання порівнюються витрати на виробництво з кількістю випущеної продукції і визначається собівартість одиниці продукції.За видами продукції (робіт, послуг) витрати групують для обчислення їх собівартості. У процесі калькулювання собівартості одиниці продукції враховують всі витрати, пов'язані з виконанням одного замовлення або виробництвом одиниці продукції будь-якого виду. Об'єкти калькуляції - це окремі вироби, групи виробів, напівфабрикати, робота і послуги, собівартість яких визначається. Визначення собівартості є основою для встановлення цін, є базою для обчислення податків на збут, а також для поточної оцінки результатів діяльності підприємства.
Завдання калькулювання - визначити витрати, які припадають на одиницю продукції (послуг), призначених для реалізації, а також на одиницю продукції (послуг) для внутрішнього споживання.
Конкретні функції в процесі калькулювання витрат:
§ визначення виробничої або заводської собівартості для оцінки запасів готової продукції або напівфабрикатів;
§ визначення величини собівартості для встановлення та контролю цін;
§ надання даних про собівартість продукції для оцінки результату діяльності підприємства і забезпечення процесу прийняття рішень керівництвом.
Кінцевим результатом калькулювання є складання калькуляцій. Всі види калькуляції відображають витрати на виробництво і реалізацію одиниці конкретного виду продукції в розрізі калькуляційних статей.
Калькулювання дозволяє вивчити собівартість отриманих в процесі виробництва конкретних продуктів.
Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна підрозділити на три:
· Планова собівартість розробляється на основі прогресивних норм і економічних нормативів за звітний період. і являє собою прийняття підприємством рішень про граничну величину витрат на виробництво відповідних видів продукції, виконання робіт або надання послуг.
· Фактична (звітна) собівартість визначається на основі даних бухгалтерського обліку після закінчення звітного періоду і являє достовірну інформацію про фактичні витрати на виробництво продукції, робіт, послуг. Вона служить основою для економічного аналізу, прогнозування, планування і прийняття рішень на короткострокову та довгострокову перспективу з виготовлення, удосконалення або заміни даного виду продукції.
· Нормативна собівартість являє собою один з видів попередньої собівартості і визначає величину витрат на виріб за статтями та чинним, поточним нормам, нормативам і кошторисам.
Калькулювання собівартості продукції є об'єктивно необхідним процесом при управлінні виробництвом тому у них інформація дозволяє не тільки вирішувати традиційні завдання, але і прогнозувати економічні наслідки таких ситуацій як:
1. доцільність подальшого випуску продукції;
2. встановлення оптимальної ціни на продукцію;
3. оптимізація асортименту продукції, що випускається;
4. доцільність оновлення діючої технології і верстатного парку;
5. оцінка якості роботи управлінського персоналу.
Таким чином, виробничий облік і калькулювання є основними елементами системи управління не тільки собівартістю продукції, але і виробництвом в цілому.
Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми власності, організується у відповідності з певними принципами. принципи організації обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. До даних принципів належать:
1. Науково обгрунтована класифікація витрат на виробництво.
Існують загальні правила формування, класифікації, оцінки та визнання витрат по звичайних видах діяльності.
2. Встановлення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць.
Об'єкти обліку витрат - це місця виникнення цих витрат: організація в цілому, виробництво, технологічні процеси, цехи, дільниці, агрегати, стадії, переділи тощо На вибір об'єктів обліку витрат істотно впливають особливості технологічних процесів, технічні параметри продукції, що виготовляється, тип виробництва, організаційна структура організації та його виробничих підрозділів.
3. Вибір методу розподілу непрямих витрат надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він проводиться підприємством самостійно, записується в обліковій політиці та є незмінним протягом усього фінансового року.
4. Розмежування витрат за періодами. При цьому необхідно керуватися принципом обчислення. Його суть полягає в тому, що операції відображаються в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення і не ув'язуються з грошовими потоками. Доходи і витрати, отримані (понесені) у звітному періоді, вважаються витратами і доходами цього періоду незалежно від фактичного часу надходження (або виплати) грошових коштів. Доходи і витрати, не пов'язані до звітного періоду, не визнаються доходами (витратами) звітного періоду, навіть якщо гроші по них надійшли або перераховані в даному періоді.
5. Роздільний облік за поточними витратами на виробництво продукції і капітальних вкладень.
6. Вибір методу обліку витрат і калькулювання. Під методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції розуміють сукупність прийомів документування та відображення виробничих витрат, що забезпечують визначення фактичної собівартості продукції, а також віднесення витрат на одиницю продукції. Іншими словами, це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво по калькуляційних об'єктів і прийомів обчислення калькуляційних одиниць ..
3. Методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції
На практиці підприємств кожної галузі промисловості розробляються свої рекомендації з обліку витрат і калькулювання. У той же час принципи калькулювання у всіх підприємствах мають ряд спільних моментів. Зокрема, для обчислення собівартості будь-якої продукції заздалегідь необхідно визначити:1. Об'єкти калькулювання;
2. Об'єкти обліку витрат;
3. Порядок розподілу витрат по об'єктах калькулювання;
4. Порядок організації аналітичного обліку витрат на виробництво;
5. Зміст калькуляцій.
Сукупність вирішення цих принципів і визначає метод обліку цих виробничих витрат і виробництвах певного типу. Кожен елемент є складовою частиною методу калькулювання і вирішує своє завдання.
На основі перерахованих вище принципів обліку витрат і калькулювання на підприємствах Російської Федерації застосовується попроцессний, попередільний, позамовний та нормативний методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Кожен з них відповідає певному типу виробництва і має свої переваги і недоліки.
Попроцессний метод обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції і виробничих, які виробляють (видобувають) один або невелика кількість однорідних видів продукції в одному технологічному процесі і не мають або мають стабільний розмір незавершеного виробництва. Цей метод застосовується в основному у видобувній і енергетичних галузях. Підприємства цих галузей є однопроцесснимі (однопредельнимі). При видобутку одного виду продукції (наприклад, кам'яного вугілля) або вироблення одного виду енергії (наприклад, електричної) всі витрати на виробництво в цих підприємствах можна враховувати в цілому. Об'єкти обліку і калькулювання у них збігаються. Всі витрати можна включати в собівартість продукції прямим шляхом на підставі первинних документів. З метою контролю над дотриманням встановлених кошторисів загальновиробничі і загальногосподарські витрати на цих підприємствах можна обліковувати на рахунках 25 і 26.
Рис. План рахунків.
Однак вони не вимагають непрямого розподілу за видами продукції. Для визначення собівартості одиниці продукції витрати на виробництво по кожній статті калькуляції діляться на кількість виробленої продукції. У виробництвах видобувних чи виробляють два (декілька) видів продукції, наприклад електричну та теплову енергію; нафту і попутний газ, прямі витрати відразу відносять на той вид продукції, для якого вони витрачені, а непрямі витрати розподіляють між видами продукції пропорційно встановленому базі або коефіцієнтним способом .
На підприємствах, що застосовують попроцессний метод обліку і калькулювання, калькуляція зазвичай складається за статтями витрат. Однак вона легко може бути створено і за економічними елементами. Простий метод повністю відповідає особливостям підприємств добувної та енергетичної галузей, нескладний для застосування та забезпечує достовірні дані для калькулювання. При розподілі витрат між видами продукції непрямим способом достовірність калькулювати даних дещо знижується. Однак застосування непрямих способів розподіл видатків у цих випадках є неминучим. Тому завдання полягає лише в тому, щоб застосовувати найбільш обгрунтовані методи розподілу витрат за видами продукції.
Попередільний метод обліку витрат і калькулювання собівартості застосовується в масових виробництвах обробної промисловості, де технологічний процес складається з декількох послідовних переділів (стадій), переробних вихідних матеріалів від початку його обробки до одержання з нього готового виробу (підприємства металургійної, хімічної, текстильної, паперової, скляної та інших галузей). У цих виробництвах напівфабрикати, виготовлені в одному переділі, послідовно передаються за встановленим технологічним процесом на наступний переділ до перетворення їх у готовий виріб. Наприклад, Металургійні підприємства мають три межі: виплавка чавуну, виплавка сталі і прокатне виробництво; цегельне виробництво - переділи видобутку глини, формування і сушіння цегли-сирцю, випалювання цегли. У кожному випадку напівфабрикати першої переробки передаються на другий, з другого - на третій, який випускає готову продукцію. У деяких виробництвах товарною продукцією можуть бути і напівфабрикати попередніх переділів, наприклад, продаж прядильного виробництва на текстильних підприємствах, що мають прядильне, ткацьке та фарбувальна виробництва і виробляють тканини.
При Попередільний методі витрати враховуються по кожному переділу окремо. Усередині переділу облік витрат ведеться по окремих агрегатів (наприклад, по кожній доменної печі) і за видами вироблюваної продукції. При цьому основні витрати (сировина і матеріали, технологічне паливо, енергія, основна заробітна плата виробничих робітників та ін) розподіляються по переділах, агрегатним і видам продукції, у прямому порядку на підставі первинних документів. Загальновиробничі витрати обліковуються окремо по кожному переділу і розподіляються за видами продукції в кінці місяця непрямим шляхом пропорційно виробничій базі, загальногосподарські витрати також враховуються окремо і списуються у витрати останнього переділу або на кожний переділ і розподіляються за видами продукції непрямим шляхом.
Застосування Попередільний обліку в кожній галузі може мати свої особливості, які встановлюються в галузевих рекомендаціях з обліку витрат на виробництво і калькулювання. Він найбільш повно відповідає особливостям підприємств, у яких технологічний процес поділяється на взаємопов'язані частини (переділи). Разом з тим і техніка організації обліку витрат по переділах не представляє великої складності. Найбільш ефективним є застосування попередільного методу з напівфабрикатний варіантом калькулювання, що дозволяє обчислювати собівартість виробленої продукції по кожному переділу.
Позамовний метод застосовується головним чином в галузях, виробництво яких обробляє одночасно і паралельно безліч різних заготовок, деталей і вузлів, а готова продукція створюється шляхом механічного збирання окремих частин виробу. Застосовується цей метод переважно в машинобудівній і металообробній промисловості, в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах, ремонтних цехах. Об'єктом обліку виробничих витрат і калькулювання в цьому випадку є замовлення, тобто одиничний виріб, серія виробів або певні роботи. Замовлення формує планово-виробничий відділ підприємства. Він розсилає спеціальні повідомлення про відкриття замовлення всіх підрозділах підприємства, що беруть участь у виконанні замовлення, і бухгалтерії. Кожному замовленню їм присвоюється певний номер (шифр). Замовлення шифруються зазвичай по серійної системі, тобто на кожну групу однорідних замовлень виділяється певна серія номерів. При цьому, всі замовлення поділяються на зовнішні (що їх для інших підприємств) і внутрішні (що їх для цехів і служб свого підприємства). Внутрішні замовлення можуть бути постійними, їм може присвоюватися постійний шифр на рік.
Бухгалтерія відкриває на кожне замовлення окремий обліковий реєстр (кілька сторінок у книзі, картка). Витрати по кожному замовленню враховуються окремо. Прямі витрати відносяться на замовлення на підставі первинних документів. Для цього в первинних документах вказується шифр замовлення. Непрямі (загальновиробничі, загальногосподарські) витрати протягом місяця обліковуються за дебетом рахунків 25, 26, а по закінченні місяця розподіляються пропорційно сумі основної заробітної плати виробничих робітників (без преміальних виплат), віднесеної на відповідні замовлення. Собівартість кожного замовлення визначається шляхом підсумовування всіх витрат, врахованих по кожному замовленню. Якщо у виконанні замовлення брали участь декілька цехів, підсумовуються витрати всіх цехів за відповідним замовленням. Якщо в замовлення входить кілька одиниць виробів, собівартість одного виробу визначається діленням всіх витрат за замовленням на кількість вхідних в нього виробів.
Після виконання всього замовлення, приймання його відділом технічного контролю або замовником, планово-виробничий відділ виписує повідомлення про закриття замовлення. Після цього всі витрати по даному замовленню припиняються.
Як видно зі сказаного, техніка застосування позамовного методу досить проста, але дозволяє отримати цілком реальні дані про собівартість кожного замовлення. При замовному методі немає необхідності розподіляти між закінченою продукцією і незавершеним виробництвом, так як всі витрати по закінченому замовлення відносяться на готову продукцію, а за незакінченим замовлення відносяться в незавершеному виробництві, що значно спрощує техніку калькулювання. Недоліком показаного методу є те, що фактична собівартість готового виробу при ньому може бути виявлена тільки після закінчення всього замовлення.
Іншим недоліком цього методу є те, що при визначенні собівартості замовлення тільки після закінчення витрати одного звітного періоду переходять на інший звітний період. При великій тривалості періоду виготовлення замовлення (наприклад, в суднобудуванні) в собівартість замовлення можуть включатися витрати навіть різних років. Це ускладнює контроль над витратами, тому що втрачається порівнянність витрат. Для часткового усунення цього недоліку замовлення ділять на кілька частин з виділенням витрат по кожній частині.
Нормативний метод обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості придатний для застосування в будь-якому виробництві. Найбільше застосування він отримав на підприємствах масового і великосерійного виробництва з великою номенклатурою виробів. Застосування нормативного методу в повному вигляді включає:
1. Складання нормативних калькуляцій по кожному виробу до початку виробництва продукції;
2. Облік фактичних витрат з підрозділом на витрати у межах норм і відхилення від норм;
3. Облік змін діючих норм витрат на кожний виріб;
4. Визначення фактичної собівартості випущеної продукції як алгебраїчної суми витрат за нормами плюс, мінус відхилень від норм плюс, мінус змін норм витрат по кожній статті калькуляції.
Нормативні калькуляції визначають витрати на виробництво виробу за технологічними нормами на певну дату. Для складання нормативних калькуляцій можна використати два способи:
1. Складання нормативних калькуляцій на окремі деталі і вузли, складальні з'єднання і потім на виріб у цілому;
2. Складання нормативних калькуляцій відразу на виріб у цілому, без розробки калькуляцій на деталі і вузли.
При першому способі, коли визначаються спочатку калькуляції на деталі, вузли, складальні з'єднання в нормативну вартість їх включення лише прямі витрати. Витрата матеріалів визначається на кожну деталь за технологічними нормами, із зазначенням кожного виду споживаного матеріалу, їх кількості та вартості. Заробітна плата виробничих робітників розраховується послідовно по кожній виробничій операції, передбаченої технологією обробки відповідної деталі, вузла, виробу. На підставі нормативних калькуляцій на вузли і деталі складається нормативна калькуляція на виріб. У неї, крім прямих, включаються і непрямі витрати.
При другому способі розробки нормативних калькуляцій, коли їх складають на виріб у цілому, розрахунки кілька укрупнюються, що знижує трудомісткість нормативних калькуляцій, але в той же час значно знижує і контрольні можливості обліку на основі укрупнених показників. Розробка нормативних калькуляцій на кожний виріб є основою нормативного методу і найбільш трудомісткою частиною його застосування. Виконати цю роботу силами тільки бухгалтерії неможливо. Для цього залучаються працівники інженерних і технологічних служб, що визначають технологічні маршрути обробки виробів і пов'язані з ними витрати. Нормативні калькуляції використовуються для визначення витрат за нормами, фактичної собівартості товарної продукції підприємства, оцінка шлюбу і залишків незавершеного виробництва.
Облік витрат на виробництво при нормативному методі ведеться наступним чином. На підставі нормативних калькуляцій до початку виробництва продукції виписуються видаткові документи на відпуск матеріалів у виробництво, на оплату праці за технологічній обробці заготовок, деталей, вузлів, виробів на кількість продукції, яка призначена для випуску в майбутньому місяці. Після здійснення цих витрат бухгалтерія враховує їх як витрати в межах норм. Всі відхилення у витратах від нормативних витрат оформляються спеціальними сигнальними документами. Сигнальні документи мають певний відмітний знак (кольорову лінію, певну форму). Такі документи виписуються на всі прямі додаткові витрати (матеріали, оплата праці). Для здійснення витрат по них попередньо необхідно отримати дозвіл бюро нормативного обліку або уповноваженої на це особи. При отриманні дозволу на додаткову витрату з'ясовуються причини його виникнення, і оцінюється доцільність здійснення таких витрат.
Бухгалтерія враховує всі витрати по сигнальних документам як відхилення від норм. Відхилення групуються в поточному обліку по цехах, калькуляційних об'єктів, статтями витрат, причин, винуватців, ініціаторам. Застосовується два варіанти відхилень від норм:
1. За сигнальним документів, у яких вказуються відхилення (перевитрата, заміна, економія), їх причини і винуватці;
2. По закінченню місяця на основі спеціальних розрахунків, як наприклад, відхилення по накладних витрат.
Для цього визначають суму накладних витрат, належну за нормативними калькуляціями на фактичний обсяг виробництва продукції. Вона розраховується шляхом множення нормативної суми витрат, прийнятих за базу розподілу накладних витрат (наприклад, заробітної плати виробничих робітників на фактичний обсяг виробництва) на процентне відхилення накладних витрат до суми заробітної плати виробничих витрат по нормативної калькуляції. Потім фактичну суму накладних витрат зіставляють з нормативною і виявляють відхилення за цією статтею видатків.
До відхилень від норм відносяться також неплановані втрати від браку. Вони розглядаються як перевитрата.
Всі відхилення від норм відносяться, як правило, на собівартість випущеної готової продукції. У собівартість незавершеного виробництва вони включаються лише в окремих галузях.
Величина витрат на виробництво в порівнянні з нормами залежить не тільки від підвищення або зниження фактичних витрат. Відхилення від норм визначаються також зміною величини самих норм. Величина технологічних норм витрат на одиницю продукції з розвитком науково-технічного прогресу і організація виробництва змінюється при нормативному методі зміни норм витрат у порівнянні з нормами, прийнятими у нормативній калькуляції, також враховуються окремо. Зміни норм оформляються спеціальними повідомленнями про зміну норм. У повідомленні вказуються:
§ найменування вироби, деталі, вузла, по якому відбулися зміни;
§ номер операції, розряд роботи, час і розцінка до зміни і після зміни;
§ номенклатурний номер матеріалу, одиниця виміру, ціна, кількість і сума витрати до і після зміни норми;
§ з якої дати вводиться зміна, хто виписав повідомлення, і хто його затвердив.
При зміні окремих норм протягом місяця різниця між старими і новими нормами розраховується і враховується окремо. При зміні норм витрат проводиться переоцінка незавершеного виробництва за новими нормами і на початок місяця. Переоцінка проводиться по кожній статті калькуляції. Сума зміни у витратах від переоцінки незавершеного виробництва в галузях з нетривалим циклом виробництва відноситься повністю на випуск продукції звітного місяця, а в галузях з тривалим циклом виробництва сума змін розподіляється між випущеною продукцією та незавершеним виробництвом на кінець місяця.
Основною перевагою нормативного методу є те, що він дозволяє виявити відхилення від норм у витратах на виробництво в оперативному порядку, до скоєння витрат і встановлювати їх причини. Створюються умови для систематичного контролю в процесі здійснення витрат. Забезпечується:
§ органічне поєднання обліку і контролю, контроль над відхиленнями у витратах включається в систему бухгалтерських записів і калькуляційних розрахунків;
§ аналітичність облікової інформації, виявляються причини відхилень у витратах, визначається їхня економічна значимість;
§ виявлення виникаючих відхилень у витратах за місцем їх виникнення, що створює умови для підвищення управлінської спрямованості обліку;
§ оперативність обліку, так як відхилення виявляються в тому ж калькуляційної періоді, до якого вони відносяться;
§ раціоналізація облікової і калькуляційної роботи, тому що при цьому методі немає необхідності деталізувати облік витрат по кожному виду продукції, їх можна враховувати по укрупнених групах виробів, а фактичну собівартість конкретної продукції визначати на основі нормативних витрат та індексів відхилень;
§ можливість застосування нормативного методу в поєднанні з будь-яким іншим методом обліку і калькулювання собівартості. Його можна застосовувати в комплексі всіх елементів (як систему нормативного управління витратами), так і частково, тобто використовувати окремі його елементи, наприклад, виявлення відхилень, тільки за матеріалами і заробітної плати.
Всі ці достоїнства показують, що нормативний метод є методом управління витратами виробництва, тобто його значення ширше, ніж тільки як способу і калькулювання витрат.
Але нарівні з достоїнствами нормативний метод обліку витрат, має ряд недоліків. Його застосування пов'язане з великою підготовчою роботою в області бухгалтерського обліку, нормування, вдосконалення організації виробництва і так далі. Все це вимагає додаткового часу. Навіть при використанні обчислювальної техніки, повний цикл нормативного обліку не завжди виконується.